Перу. Салкантай трек

   Після оглядин міста інків ми розпочали наступну мандрівку по дуже популярному маршруту, що проходить повз найвищу гору регіону - Салкантай (6270 м). Особливістю було те, що ми йшли в зворотному від класичного напрямку, що дозволяло нам розминатися з цілими групами туристів, які йшли класичним напрямком в бік до Мачу-Пікчу...

  Мапа маршруту...

 На першу ночівлю ми зупинились в  кемпінгу з видом на місто інків... Але не встигли ми розкласти намет, як розпочався сильний дощ з громом та блискавками...   

  Та через пів години дощові хмари відійшли, дощ припинився, а видимість покращилась...

  Звідси було добре видно хребет гори на якій розташовано Мачу-Пікчу, гарне завершення дня... Вранці ми ще гуляли по місту інків, а ввечері вже любуємося на нього з іншої гори... 

  Місце для ночівлі було просто супер фантастичне...

 Наступного ранку ми продовжили проходження маршрутом, піднявшись на гору стежка йшла через ліс повз невеликі поселення з кавовими садами...

  Кава що росте на цій горі користується великою популярністю серед туристів, тож місцеві приймають у себе цілі групи туристів та частують їх своєю кавою... Тому, як тільки побачивши кавові кущі, що проростали навкруги ми почали видивлятись "місцеве кафе"...   

  Побачивши першу ж табличку  з написом "Cafe", ми одразу ж ввійшли через ворота в кавовий рай...  

   Проходячи до основної будівлі місцевих мешканців ми побачили місця збору кави та познайомились з господарями... 

  Ми запитали чи можемо випити їхньої кави, а вони з радістю запросили нас в середину свого гірського кафе ... 

 Жінка з чоловіком почали заварювати нам цей божественний напій...

  До кави нам запропонували тільки но зірване з дерева  авокадо, яке просто фантастично пасувало...

  Просто чудовий ранок та початок дня... Випивши по чашці запареної кави, ми отримали виплеск адреналіну, та настрій злетів до небес... Кава було дуже смачною, та ще й в комбінації з дуже смачним авокадо...Так просто, але настільки круто... 

  Поспілкувавшись з господарем, ми дізнались що з села внизу ходить колективо (маршрутка) до поселення що розташоване вгорі, саме до якого ми планували дійти за сьогоднішній день... 

  Частина маршруту що пролягала між поселеннями не дуже нам сподобалась, тому ми вирішили скористатись порадою господаря кафе та дістатись до верхнього села місцевим транспортом...

  Частину ми проїхали на колективо, а іншу в кузові пікапу...

  Діставшись до останнього поселення, до якого ще йшла грунтова дорога, ми розпочали підйом до наступного місця ночівлі... 

  Ми зупинились  в кемпінгу Wayramachai на висоті понад 3800 м...

 Ми вирішили не розкладати намет а заночувати в одному з великих наметів на широких столах... 

  Вранці ми розпочали підйом на перевал висотою 4600 метрів над рівнем моря... За нами майже від початку підйому прив'язалась собачка, яка супроводжувала нас цілий день...  

 Оскільки даний маршрут перенасичений туристами, місцеві гіди активно використовують конів для перевозки речей та їжі... 

 

  Наближаючись до перевалу...

  Піднявшись на перевал ми вперше в цій подорожі піднялись на висоту 4600 метрів... З перевалу не було ясно видно вершину гори Салкантай, оскільки хмари її закривали... 

  Тож ми вирішили посидіти -почекати трохи та попити з термоса завареного чаю з коки...

  Хмари нам відкривали частини гори, але повністю не давали її побачити...

   Спустившись трохи з перевалу ми побачили гарну галявину, на якій вирішили залишитись на  ночівлю...

 Місце для намету було просто ідеальне...

  Компанію нам склала гірська віскача - гризун з родини шиншилових якого ми побачили неподалік...

  Наступного ранку ми почали спускатись вниз до долини... 

  Тут вже почали з'являтись хатини та лами...

  Спустившись до поселення Soraypampa ми звернули в бік лагуни Humantay, та набравши висоту опинились у фантастичному місці... 

 Ця лагуна напевно найгарніша локація по маршруту Салкантай...

  Лагуна Humantay настільки популярне місце, що до неї окремо возять групи туристів... Хоча до самого озера від зупинки автобусу ще треба добряче пройти... 

  Спустившись від озер вниз до села, ми дістались зупинки туристичних міні автобусів та домовились з одним з них про трансфер в Куско. Тож нам не треба було йти майже 20 кілометрів до найближчого села Mollepata з якого ходить колективо (маршрутка) в Куско, що було дуже зручно...   

  Оскільки мікроавтобус який нас підібрав був туристичним, ми ще й заїхали пообідати разом з усіма, що зробило день ще вдалішим...

 Діставшись Куско ми вийшли зразу біля свого улюбленого хостелу, розташованого на горі... Цією мандрівкою завершився перший тиждень нашого перебування в Куско. Ми вже трохи акліматизувались до висот і були готові до наступного походу по маршруту Аусангейт трека...