330 км по Альпах. Італія

 Спланований маршрут по Альпах, протяжністю понад 330 кілометрів, проходив територіями двох держав - Італії та Швейцарії... Перші п'ять днів я йшов високогірними стежками італійської частини Альп, та перейшовши перевал Теодул, дістався швейцарського поселення Церматт... На ночівлю я тричі зупинявся у високогірних альпійських Bivacco, та одного разу провів ніч під тентом в штормових умовах на висоті понад 2000 метрів... Трекінг я розпочав з містечка Домодосола, до якого було дуже зручно дістатись прямим автобусом з аеропорту Мілан Мальпенса... Саме через зручну логістику моєю початковою точкою стала Домодосола...  Мені хотілось вранці вилетівши зі свого міста вже після обіду  бути в Альпах на маршруті... 

  Прикупивши газовий балон в місцевому магазині будівельних матеріалів та вийшовши за межі містечка, я вже повноцінно опинився на стежці альпійських гір...  

  З собою я мав їжі на десять днів загальною вагою 3 кг (500 гр сухої ваги на день), та максимально легкий який в мене був набір речей... Ось перелік основних з них - наплічник Osprey Talon 44,тент пірамідка "Легковес" (500 гр, разом з кілками,відтяжками та адаптером для трекінгових палиць), трекінгові палиці (450 гр), пуховий спальник (475 грамм та 10 градусів комфорт), бівачний мішок (тайвек, 200 гр), фольгований килимок (95 гр), термобілизна (250 гр), штурмовка (150 гр), пуховка (250 гр),бафи (2 шт), півлітрова стальна кружка, пальник, аптечка, налобний ліхтарик, формочка з закруткою для заварювання каш, ложка, два телефони та павербенк...

  Повноцінно розпочати похід мені вдалося о 15:00...  Близько 21:00 я дійшов до місця  своєї першої ночівлі - Bivacco Emilio Marigonda, подолавши 20 кілометрів та 2000 м загального набору висоти. Трохи про такі місця як альпійські Bivacco в Італії... Bivacco це будівлі для ночівлі розміщенні на високогір'ї союзом італійських альпіністів. В середині зазвичай близько 12 "койко місць", є пічка та газова плита, зачасту з великим газовим балоном. На всіх Bivacco встановлені сонячні батареї, які забезпечують освітлення всередині, а також можливість зарядити телефон, але з собою треба мати 12v адаптер, такий як для зарядки телефону від машинного прикурювача. Bivacco є завжди відкритими та призначені для ночівлі альпіністів під час сходжень... Туристам, які не входять в союз альпіністів, також не забороняється безкоштовна зупинка на ночівлю в Bivacco, але по правилам, можна зупинятись  тільки на одну ніч... В окремих випадках в притулку вказані реквізити рахунку союзу альпіністів, куди можна "задонатити" 3-5 евро за проведену ніч...  

  Наступного дня маршрут проходив виключно високогірними стежками повз озера... 

   Lago di Camposecco... Велике озеро з греблею... 

   В холодні та прозорі води цього озера мені вдалось декілька разів зануритись...  

  Дуже прикольним  був перехід крізь гору по тунелю, протяжністю в два з половиною кілометри... Я одразу не міг повірити, що маркування вказує саме на вхід у шахту...

   Маршрут проходив вздовж труби, якою сполучені  два озера, та вода з одного перетікає в інше...

  Lago di Cingino...

  Пройшовши трохи більше 22-х кілометрів з загальним набором 2500 м, я зупинився на ночівлю в Bivacco Cingino (2250 м)... Знайшовши таке круте місце для ночівлі вже нікуди не хочеться йти, навіть якщо ще досить багато часу... 

  Всередині було 15 місць для ночівлі, стіл з стільцями та залишені туристами газові балони... Зовсім поруч знаходилось джерело... Цю ночівлю я провів з компанією італійських підлітків, які вибрались до цього притулку щоб гарно провести вечір...  

 На ранок мене чекав підйом на перевал Passo di Antigine (2834), перейшовши який я на деякий час опинився на швейцарській стороні Альп...   

  Озеро Mattmark...

   Пройшовши близько 7 кілометрів  швейцарською стороною, я розпочав підійом на перевал Monte Moro (2870 м), за яким знаходиться вже італійська територія... Починаючи з цього підйому, я почав рухатись по класичному маршруту TMR (Tour Monte Rosa).  Цікаво ще, що в той же відрізок часу погода на італійській стороні кардинально відрізнялась від сонячної Швейцарії...

  На перевалі  встановлений монумент Діви Марії...  

  Туман містично оповив всю гору, та звідкись лунала якась мелодія... Мені стало дуже цікаво що це, та звідки йдуть звуки... І от  на спуску, біля озера Smeraldo, я зустрів  літню пару з Швейцарії, які з маленькими наплічниками проходили маршрутом, а чоловік ще ніс на плечі розкладний швейцарський горн... Я вирішив зупинитись та по-спостерігати за ними...

  Зупинившись біля озера - місця з хорошою акустикою, чоловік  розчехлив та зібрав  національний інструмент своєї країни... Близько десяти хвилин він грав ті самі мелодії, які так мене зацепили... Весь цей час я був вірним та єдиним поціновувачем, не враховуючи його вірної супутниці ...  

  На спуску я був абсолютно один, так як більшість туристів спускались на фунікулері...

  Поселення Макуньяга, саме туди тривав мій шлях та віз туристів фунікулер...

  Чим вирізняються круті гірські курорти від просто хороших, так це туристичними "ніщаками"... До прикладу, в цьому поселенні, поруч з офісом інформації, знаходилась невелика туристична будівля для буккросингу, де я опівдні дуже спекотного дня зміг дуже круто відпочити та зарядити смартфон...

  Пройшовши за день 30 кілометрів, з загальним набором висоти 2100 метрів, я зупинився на ночівлю в Bivacco Emiliano Lanti... В притулку 12 ліжок з матрасами та ковдрами, а в господарчій будівлі з каменю знаходилась ще й газова плитка, підключена до великого газового балону... Поруч з притулком також було джерело... 

   Спочатку було важко повірити, що в Альпах є такі місця, і в них можна просто так безкоштовно зайти і переночувати...  В Швейцарії такої "шари" не було...

  Неподалік з притулком паслись альпійські гірські козли...

   Новий ранок і новий перевал... За звичаєм, я  майже завжди снідав на ранкових перевалах...  

  Зійшовши з класичного маршруту TMR, щоб лишній раз не скидати висоту спуском до поселення Аланья, я пішов альтернативним та не досить добре маркованим шляхом...  

  Винагородою стали гарні пейзажі водоспаду Cascata delle Pisse...

  На перевалі Col d'Olen (2887 м)...

  На спуску до гірськолижного поселення Стафал, що відноситься до муніципалітету Грессоне-Ла-Триніте, хмари почали затягувати все небо, та почав накрапати дощ... Мені пощастило до початку сильної зливи сховатись під стріхою автобусної зупинки вже в поселенні... Та почекавши не більше ніж пів години знову виглянуло сонце... Дощ скінчився та я продовжив підйом в гору...

  Залишивши 31 кілометр шляху та 2600 метрів набору позаду, поруч з джерелом на висоті 2400 я вибрав місце під намет... Грозові хмари знову затягли все небо, ще сильніше та страшніше ніж перед цим... Буквально за пять хвилин розпочався шквал та почав падати сильний дощ, який перейшов в град... Постійний грохот грому та спалахи блискавки не давали розслабитися... Я наче в шторм на палубі за штурвалом корабля, підтримував трекінгові палиці, основу моєї конструкції, щоб тент нікуди не унесло... Залишалось тільки сподіватись що блискавка пройде якомога далі та відтяжки витримають сильні пориви вітру...  За пів години все закінчилося та навіть з'явилася райдуга ... А грозова хмара вже наводила шороху далі в долині...

  А потім взагалі вийшло сонце... Ось така дуже мінлива погода в Альпах, наче наше сприйняття...

  О шостій годині ранку я зазвичай розпочинав маршрут... Мені подобалось зустрічати світанок по вище в горах... Я не снідав відразу після пробудження, тому вранці мені треба було тільки вдягнутись, зібрати тент та спальник і упакувати речі в наплічник...  Снідав я за дві - три години після підйому, зазвичай в якомусь крутому місці...     

  Так виходило, що людей на маршруті я зустрічав зовсім не багато, хоча йшов в самий сезон... Тільки на популярних локаціях спостерігався наплив туристів. В загальному, більшість йде радіально до якогось відомого озера чи перевалу, до прикладу від рефуджії, повертаючись  потім назад... Мені ж повертатись назад не потрібно, так як маршрут завжди веде мене в перед, до того ж,  мої ночівлі зачасту значно  вище від розташування рефуджій, та й ранішній вихід дозволяє заходити першим на перевал та бути там одному... Снідати та  насолоджуватись світанком...   

  Рефуджія на перевалі Теодуло... Тут я зустрів непальця, який працює в цій рефуджії... Він якраз розмовляв по відеозв'язку зі своєю родиною, показуючи льодовик на Швейцарскій стороні... Перекинувшись з ним вітаннями я спустився на стежку, перейшовши на швейцарську сторону...  

  Від перевала Теодуло, по льодовику проходить гірськолижний спуск... Навіть в серпні місяці траса є заретраченою, та ніхто не катається... Спуск пологий, тому абсолютно легко спускатись по ретраченому снігу в звичайних кросівках, хоча ноги після снігу в мене повністю й промокли...  Коли планувався цей маршрут, в мене були сумніви з приводу цього спуску... Я хотів ще брати кішки для кросівок, та  в реальності нести весь маршрут кішки заради лише цього перевалу не було жодного сенсу ...

  На спуску я побачив лише одну пару туристів які піднімалися на перевал... Вони звісно йшли в кішках та черевиках, що було значно комфортніше... Спустившись вздовж підйомників, та зайшовши за гору, мені відкрився вид на інший льодовик...

  Чим більше скидаючи висоту, тим більш зеленими ставали  краєвиди навколо...  

  На околицях поселення Церматт розташоване дуже живописне швейцарське село Цум-Зеє...   

  Швейцарський ліс також вражав своєю не схожістю... Ліс північної сторони Альп, відрізнявся від південної італійської ...

  Спустившись в  поселення Церматт, я попрямував в кемпінг, розташований неподалік залізничної станції. Містечко вражає своєю крутістю на кожному кроці, та якось велика кількість туристів під кінець насиченого дня в самоті відбило бажання фотографувати цей курорт... Але відчуття що ти знаходишся в особливому місці не покидали. З 1931 року, тут заборонено використання часних автомобілів... Лише готелі, таксі та обслуговуючі структури мають право пересуватись автотранспортом, який до того ж виключно на електриці... До міста можна дістатись залізничною дорогою, залишивши свій авто в шести кілометрах в сусідньому містечку Теш...  Фунікулери "літають" над самим містом як один з видів громадського транспорту... Безліч готелів,магазинів, кафе, ресторанів... Входи до будинків на дальніх пагорбах організовані крізь тунелі, крутішою інфраструктури в горах я ще не зустрічав. Мені спало на думку, що людей на стежці я не бачив саме через те, що просто стежками тут мало хто ходить, настільки багато різного типу підйомників... В той же час стежки промарковані дуже добре...   

  Діставшись до Церматта, та залишивши позаду сьогоднішнього дня 37 кілометрів та 2000 метрів набору, я дістався кемпінгу. Після п'яти днів походу я подолав  140 кілометрів альпійських стежок Італії ...  Наступні п'ять днів пройдуть під прапором Швейцарії...