Індія. Пустеля Тар

  Мандрівка пустелею Тар була найцікавішою пригодою нашої подорожі... Ми провели півтора дні в пустелі, насолоджуючись її красою та спокоєм пересуваючись на верблюдах, а діставшись до однієї з її дюн, зупинились на ночівлю під зоряним небом... Побачивши найгарніший захід сонця цієї подорожі...

 Від'їхавши подалі від Джайсалмера на світанку, ми дістались відлюдного місця, щоб зустріти схід сонця в пустелі...  

  З нами залишився лише місцевий гід Далпат, який супроводжував нас протягом усієї мандрівки та став нам справжнім другом...

  Далпат живе в селі, в самому серці пустелі, та в сезон працює гідом для туристичної фірми Troters, а в період найбільш спекотний, на каменоломні... Поки ми милувались сходом сонця, він нам приготував масала чай та легкий сніданок...   

  Тим часом його син привів двох верблюдів з найближчого села, одного верблюда звали Алі Баба, а іншого Калу. Алі Бабі було 12 років і його осідлала Діанка, а мені дістався восьмирічний Калу...

   Так розпочалася наша мандрівка...

  Проїхавши 2,5 години та коли сонце вже почало припікати, ми зупинились на обід в затінку дерев... І тут Далпат почав готувати... Розпаливши невелике вогнище та діставши необхідний посуд та продукти він почав тушкував овочеве рагу, виліпив тісто з води та муки та спік роті...

  Все свіжо приготовлене...    

  Тим часом наші верблюди, звільнені від сідл, гуляли навколо та куштували улюблені колючки з пустельних кущів... 

  Пообідавши, ми залишились в затінку відпочивати, поки сонце палило найсильніше... Також, ми мали час пофотографуватись ...     

  Далпат тим часом вичистив посуду землею з водою та піском та пішов збирати верблюдів, які трохи віддалились від нашого табору... В той час коли  Далпат нас залишив, ми побачили п'ятьох дітей, найстарший з яких ніс сокиру ... Вони привітались та намагались поспілкуватись, але далі розмова не пішла, через те що вони взагалі не розуміли англійської... Все що ми зрозуміли, так це те, що вони шукали деревину... Потім нам Далпат пояснив, що вони збирались зрубати одне з дерев для будівлі хижі, оскільки багато хто з мешканців пустельних сіл не мають змоги побудувати будинок з каменю...

  Осідлавши верблюдів ми продовжили мандрівку пустелею...

  Через дві години ми дістались мальовничої дюни... 

  Трохи проїхавшись дюною ми зупинились в гарному місці для ночівлі, а Далпат організував масала чай для нас... 

  В дюнах захід сонця був по особливому гарний...

  

  Ввечері, Далпат організував нам вечерю, після якої ми продовжили сидіти біля вогнища та спілкуватись... Наш гід по пустелі розповів про своє не легке життя, коли відповідав на наші запитання... Побачивши велику кількість вітрогенераторів в пустелі, ми поцікавились, як давно вони були встановлені... Далпат описав історію вітряків, встановлених понад десять років тому,  та як вони допомогли селам в пустелі виживати... Описав з якими проблемами стикались вони без електроенергії, найбільшою з яких була відсутність чистої води та поширення інфекцій через це... З вітрогенераторами та електрикою з'явилась можливість викачувати воду з під землі, а також можливість використовувати мобільні телефони, що дало змогу викликати лікаря та кликати на допомогу родичів-друзів... Наданий момент парк вітрогенераторів в пустелі Індії є одним з найбільших в світі...

  Далі, ми запитали Далпата як він дізнається про новини в світі, оскільки його сім'я  немає змоги назбирати грошей навіть на телевізор, а Далпат не відвідував школи та не вміє читати-писати... На це Далпат відповів, що про новини йому розповідають деякі з односельчан, а також про одну з його цілей, колись придбати телевізор, про що давно мріять його дружина та діти, які відвідують сусідів що мають ТВ, щоб подивитись індійські серіали... 

  Але наш гід не виглядав засмученим, за його розповіддю його сім'я зараз живе набагато краще ніж раніше... Раніше, щоб вижити селяни збирали хворост та дрова, носивши їх в місто на продаж, щоб купити хоч якоїсь їжі... Також, розповів про контрабанду наркотиків через кордон з Пакістаном, та як його діди на верблюдах той кордон долали, що робило їх в дюнах недосяжними для прикордонників... Тоді кордону як такого не існувало, та й прикордонники чомусь не мали верблюдів :)... Зараз же, кордон з Пакистаном огороджений електричним забором та контрабанда на верблюдах вже не актуальна... До плюсів Далпат відніс можливість знайти хоч якусь роботу та можливість навчання для дітей, яке здійснюється зокрема за допомогою різних західних організацій... Розповів і про час короновірусу, коли селян заставляли залишатися вдома, що  забирало навіть змогу працювати на своєму огороді... Але також сказав що дуже допомогла фінансова допомога уряду, ще Далпат дуже хвалив індійського прем'єр міністра Моді...

  Далпат весь час продовжував нас дивувати, крім того що він розмовляв англійською, він ще вправно говорив французькою, німецькою та японською...  Та так кумедно і з таким акцентом  виконував, що я навіть потім пожалкував, що не записав це на відео...

  А потім, коли вже зовсім стемніло, Далпат взяв якусь каністру і барабанячи почав співати, а я намагався підігрувати...

  Пізніше, ми полягали спати... Для нас були приготовані матраци та теплі ковдри... Було дуже приємно засипати під зорями та спати під відкритим небом...

  На ранок наш гід зі своїм сином приготували сніданок та наш улюблений масала чай... 

   На сході сонця Далпат привів верблюдів, та ми розпочали потрохи збиратись...

  Осідлавши наших кораблів пустелі, ми вирушили у заключну мандрівку... Зараз Далпат вже не тримав за вузди верблюдів, оскільки ми були в змозі самі ними вправно керувати...

  Через дві з половиною години ми дістались місця, з якого нас мала забрати машина... Ми розпрощались з Далпатом, зробивши на пам'ять селфі...

 Так закінчилась наша надзвичайно приємна пригода в пустелі Тар... Далі, нас машиною завезли відвідати дуже гарний джайніський храм, після чого ми поїхали в Джайсалмер, в якому провели остаток дня...