560 кілометрів за 15 днів по Карпатам . Частина 2
Перші 5 днів походу пролетіли мов один... Знаючи що шлях довгий, просто не зациклюєшся на тому який день і скільки залишилось до кінця... Йдеш день за днем та живеш нагальними потребами. Основна задача кожного дня полягала в приготуванні їжі на сніданок і на вечерю, та йти наміченим маршрутом... Все достатньо просто та зрозуміло... Тільки щоденні 12 годин в дорозі виснажують організм, втома накопичується та з кожним днем дає про себе знати...
Завантажити та більш детально передивитись трек можна на ресурсі Gpsies, перейшовши за посиланням http://www.gpsies.com/map.do?fileId=jilccuofusscbmuw...
День 6. Пройдено 188 км (відстань на початок дня).
Маршрут першої частини шостого дня йшов лісами гірського хребта, який тягнеться від міста Рахів до села Ділове. Стежки час від часу обривались, чи то зовсім зникали... Буреломи, сипучі спуски, вирубки, все це збивало наш темп...
Найважчим був спуск з хребта в село Ділове... Гострий кут та сипучий ґрунт не дозволяв спускатись "по азимуту", а віднайти стежку було достатньо складно... На одній з ділянок, спускаючись не по стежці, я зірвався та проїхав близько 20 метрів, роздряпавши собі руку та ногу... Та все ж таки ми вийшли на стежку, яка вивела нас в село.
В селі ми зайшли в магазин, купили творог, половину свіжого хліба, кефір та пряники, тим самим додавши в свій раціон щось нове... Після перекусу я пішов в відділ прикордонної служби, щоб оформити дозвіл на проходження прикордонною територією по якій пролягав наш маршрут. З собою в мене були мій та Дімин паспорти, а також роздруківка заяви на начальника прикордонної служби, яку я відсилав за тиждень перед походом на електронну адресу Мукачівського прикордонного загону... Так як з електронною поштою в відділку не дуже вміють працювати, краще надавати роздруківку...Отже, нам виписали дозвіл на проходження прикордонною територією і ми вирушили в бік Мармароського масиву, а точніше на полонину Лисичу...
Захід сонця на полонині Лисича :
День 7. Пройдено 226 км.
Підйом на Піп Іван Мармароський :
Табличка встановлена на вершині вказує кілометраж до Берліну... 930 км... Можливо в наступний раз...
Після проходження найвищої частини мармароського масива, далі наш шлях пролягав по просторій ґрунтовій автомобільній дорозі, яка тягнулась вздовж всього кордону :
Для мене цей день став найважчім за весь похід... Накопичена втома за шість пройдених днів звалилась на мене у вигляді сонливого стану та "ватних ніг"... І це на протязі усього дня... Я йшов мов сомнамбула, мій стан наближався до медитаційного... Слідкуючи за своєю тінню я наче намагався її побороти, або пристосуватись до її темпу... Саме такий стан виснаження фізичного тіла, відкриває двері до внутрішнього... Насправді, дуже важкі і водночас круті відчуття... Тільки під вечір мені вдалось прокинутись та пройти останні 5 км в більш менш бадьорому стані.
Заночували ми під горою Ледескул, неподалік джерела. Пройдено за день 41 км.День 8. Пройдено 267 км.
Цей день був абсолютно протилежний по відчуттям від попереднього... Енергія супроводжувала мене від початку до кінця...
Подорож вздовж кордону з Румунією продовжувалась... В нас вже три рази перевіряли документи, та передивлялись наш дозвіл...
Заховавши наплічники в ялицях та зійшовши трохи з маршруту, ми піднялись на гору Чивчин (1766 м) :
Продовжуючи йти дорогою вздовж кордону, в нас останній раз перевірили документи та дозвіл. Останні прикордонники яких ми зустріли, навіть не очікували побачити когось в такій глушині. Їх дуже зацікавила наша довготривала мандрівка... Почувши що ми пройшли вже понад 250 км, вони почали розпитувати про те що ми їмо та чи ми не якісь там чемпіони... Так, ми чемпіони в безумстві, хто ж ще добровільно та з радістю піде в такого роду похід...
Далі, трек звертав з Україно-Румунського кордону, а подальший наш шлях пролягав по хребтам вздовж річки Чорний Черемош, що наочно видно на карті... :
Під вечір, проходячи абсолютно дикими місцями, ми втратили стежку та добряче побродили дрімучим лісом...
День 9. Пройдено 308 км.
Продовжуючи свій путь верховинськими хребтами ми не переставали дивуватись мальовничістю краєвидів...
Сьогодні в мене був день рівноваги... Ні втоми, ні надмірної енергії, організм все краще прилаштовувався до щоденного навантаження, а самопочуття стало більш стабільним...
Час потрохи спливав, вечеріло... Необхідно було вже шукати місце для ночівлі. Піднявшись на полонину, висота якої близько 1200 метрів, ми побачили садибу з прилеглими господарськими будиночками, розташованими на схилах. Діма пішов до господарів дізнатись, чи не можемо ми розкласти свій намет в їхньому дворі... Господарем цих володінь виявилась бабця Марія, яка більше того, запросила нас на ночівлю до хати :
Захід сонця :
Всередині будинку було наче в музеї... Інтер'єр настільки природно передавав верховинський колорит... Було дуже цікаво переночувати в такому будиночку, поспілкуватись з бабцею, скуштувати її "пляцок" (місцева назва випічки), поспостерігати за її ритуалом ранішньої молитви... Ми, в свою чергу, пригостили її нашою ранішньою кашею і чаєм, та принесли два відра свіжої води з джерела...
День 10. Пройдено 350 км.
Прокинувшись як завжди о 5:00 ранку, неквапливо поснідавши та зібравшись, близько 7:00 ми вже зустрічали схід сонця на хребті...
Сьогодні ми прямували далі по маршруту верховинськими хребтами - полонинами, на яких випасали-розводили коней, пасли корів та у високогірних будиночках виготовляли бринзу...
Ми завітали до одного з будиночків по виробництву бринзи,сиру та вурди. Нас райдужно прийняли, провели екскурсію та показали виробництво. Також, дали продегустувати свою продукцію... Бринза та сир були смачними, а вурда просто божественною... Раніше я гадав що вурда це те що мені не подобається, та виявилось я не куштував справжньої вурди...
На другому поверсі, на горищі, одразу над ватрою сушиться-коптиться вистелений на дерев'яний настил сир :
Будиночок на полонині ми покидали з додатковим кілограмом купленої бринзи, з дуже хорошим настроєм та повним шлунком... Господарі не жаліли своєї продукції та дуже щедро нас пригощали... Наша дегустація перетворилась в повноцінний білковий обід... Гірська полонинська бринза,сир та вурда запиті свіжим молоком... Ну просто бомба....
Продовжуючи шлях верховинськими полонинами, нам зустрічались просто надзвичайної краси гірські корівки... Наче як у відомій рекламі шоколаду...
Спустившись з хребта до села Красник, ми закупились в місцевому магазині солодощами, скупались в річці Чорний Черемош та попрямували далі в гори... Вийшовши на маркований маршрут, який носить назву Східно-Карпатський туристичний шлях, ми вже до кінця походу прямували по ньому...
При підйомі на хребет з села Красник, на першій же полонині ми знову заглянули в будиночок по виробництву бринзи. Нас зустрів дядько Іван, який так само, як у попередньому будиночку, дав продегустувати бринзу і вурду, та розповів про деталі виробничого процесу - об'єми робіт, заробітну плату та збут продукції...
Наш десятий день під гаслом - "День Бринзи" підбігав кінця, ми продовжили рухатись хребтом до місця наступної ночівлі, вже нікуди не заходячи, та не втрачаючи дорогоцінний час осіннього світлового дня...
На ночівлю ми встали на полонині в двох кілометрах від Кривопільського перевалу. За день ми пройшли тільки 35 км, але день був надзвичайно насичений подіями - комунікацією з місцевим населення,дегустацією молочної продукції на гірських полонинах та купанням в Чорному Черемоші...
Отже, пройшло десять днів походу за які ми намотали вже 385 км. Розуміння того, що наш шлях потрохи наближається до кінця, почало засилятись в нашому мозку...
Молодці! дуже цікава подорож!
ВідповістиВидалитиПриємно побачити на фото, знайомі місця.
ВідповістиВидалитиХлопці! Респект. Дуже цікаво.
ВідповістиВидалити37 км в день - то жесть. сам ходив кілька днів по 25-33 км. то ноги і нерви повинні бути прокачані.Молодці
ВідповістиВидалити